Translate

вівторок, 23 вересня 2014 р.

Заболела

Заболела осенью,
задождила...
Золотоволосую
разлюбила...
Боль-тоску сердечную
распылила...
Была в жизни радость-то?
Позабыла...
Каждый день со смыслом ведь?
Не искала...
На фиг нужен смысл мне тот?
Я устала...


пʼятниця, 19 вересня 2014 р.

Жизнь французской домохозяйки: Цитата

Жизнь французской домохозяйки: Цитата: Его (Путина) кардинальное преимущество состоит в том, что он может воевать и хочет воевать, а Европа и Америка воевать совершенно не хотят...

Впервые использую функцию "поделиться в блоге" - просто и быстро.
Сейчас меня обвинят в использовании чужих мыслей и поругают за перепост.
Ну что же делать, если своих мыслей нет? Про цветочки не пишется совсем...

понеділок, 15 вересня 2014 р.

И снова осень

Моя любимая осень.
Иногда мне кажется, что люблю зиму-весну-лето, но когда приходит осень, то понимаю, что всегда жду только её.
Наверное, потому что я осенняя.
И потому, что осенью стихи пишутся как-то по-особенному, будто рождаются не в моей голове, а где-то в самой глубине синего неба.
А в этом году не рождаются... ещё не время?...
Захотелось почитать прошлогодние стихи - очень продуктивная была осень)
Почитала. С удовольствием.
Выкладываю здесь все осенние стихи, в этом посте - чтобы всегда под рукой были в одном месте. Может, и вам захочется почитать.
И окунуться в счастливую и мирную прошлогоднюю осень:

Не пропускайте через сердце боль...

Не пропускайте через сердце боль,
Пускай течёт себе транзитом мимо.
Сердечку же другую дайте роль -
Любить любовью. Искренне, без грима.

Наполните сердечко до краёв
Такой любовью, чтобы не дышалось.
Чтоб очень нежно, в несколько слоёв
Потом по миру эхом отзывалось...

четвер, 11 вересня 2014 р.

Почему люди смотрят сериалы?

Чтобы хоть как-то отвлечься от реальности, решила посмотреть по телевизору не новости.
А кроме не новостей - только сериалы. На одном канале обнаружила мыло, от которого тошнит на второй минуте - каждую фразу разжевывают так, как будто сериал снят для умственно отсталых. На втором - страшилка про вампиров. Кто вообще такое смотрит? Сериал юношеский - на таком воспитывается молодёжь? Тогда неудивительно, откуда деградация. На третьем - боевик, действие происходит в бедных африканских странах. Это вообще жуть. Особенно на фоне наших событий. На остальных каналах - русские милицейские сериалы, опять сплошное насилие.
В общем, отвлечься не удалось, но задалась вопросом: почему люди смотрят сериалы?

середа, 10 вересня 2014 р.

Захотелось побродить по блогомиру. Жалкое зрелище. Или я не по той тропе пошла? Не в ту степь? Одинокие нерегулярные посты, ещё более одинокие комментарии.
Такое впечатление, что бурлящая ранее блогожизнь наложила на себя руки. Или в коме.
Самое страшное, что уже ничего не вернуть. Ничего не будет, как прежде.
Если вообще в этом мире ещё что-то будет...


Пришла пора выбирать


понеділок, 8 вересня 2014 р.

Осень снова стучится в двери

Посвящается Каечке и Алану

Снова осень стучится в двери,
Будто мимо шла, невзначай.
И опять мы ей будто верим,
Непременно зовем на чай.

Рядом с осенью верный спутник -
Вечно юный прошедший год.
Ему с осенью как-то уютней
"Обналичивать" свой приход.

Ни с весной, ни с зимой, ни с летом
Не получится так прийти,
Чтобы вдруг избежать ответа,
Чтобы мягко черту подвести.

Чтоб напомнить, слегка коснувшись:
Повзрослели ещё на год.
Чтобы ночью, от счастья проснувшись,
Не заметить его уход.

То ли было ещё, то ли будет -
Не загадывай наперёд.
И пусть даже тебя осудят -
Встречай осень у самых ворот...

пʼятниця, 5 вересня 2014 р.

На серці тепло

Знаєте, інколи маленькі життєві ситуації можуть задати настрій на цілий день.
Саме так сталося зі мною сьогодні.
Вийшла я з офіса на вулицю, а поряд на лавочці сидить сусідська бабуся. Розклала перед собою біб на ряднині - сушить.
На вигляд бабуся дуже симпатична, така собі класична бабулечка, ніби зі сторінок дитячих казок зійшла. Але не це найбільше притягує до неї, а те, як вона вітається - вона завжди каже "І вам бажаю доброго дня!"
У нас прийнято зазвичай казати "добрий день".
Так я до неї і звернулася:
- Добрий день!
Бабуся незмінно і теплим-теплим голосом відповіла:
-  І вам бажаю доброго дня!
Тепло бабусиного голосу відразу розлилося по тілу і полікувало зболену душу.
Правду кажуть, що слова мають велику силу. А слова доброї людини ще й лікують.
Нехай у вашому житті буде побільше таких людей.
Хороших вихідних! У нас все буде добре!


То хто наші брати?

Прочитала ось таке на сайті Алтин Орда. І обов'язково почитайте коментарі.

Казашка Альбина Ахметова. Обращение к братьям — украинцам. Не называйте этих уродов ордой…

Накипело уже. Не называйте этих уродов Ордой! Честно говоря, коробит сильно… Я понимаю, эмоции зашкаливают и незнание некоторые исторических нюансов. Но прошу вас, уважаемые Украинцы, перестаньте называть этот сброд, что напал на вас, Ордой, ордынцами и прочими инсинуациями этого понятия. Это стадо, даже не стая… До Орды им ой как далеко. Они, скорее, потомки рабов настоящей Орды. Не приемники, а именно рабы! Мы, казахи, в День Незалежности Украины, вышли на свой страх и риск к памятнику Тараса Шевченко на одноименной улице в Алматы, чтобы искренне поздравить Украинцев с их светлым, хотя и горьковатым, праздником. Спели гимн, понаблюдали «вежливых людей» отечественного разлива и пообщались с местной «ватой». Говорю — казахи, при этом, не являясь ни на йоту этнической казашкой. Но я очень люблю и уважаю этот народ, который в годы ссылок и репрессий приютил и накормил моих польских и украинских родственников.

четвер, 4 вересня 2014 р.

Знову осінь

Духм'яна осінь подихом лоскоче
Зболілі струни хворої душі.
Повітря свіже котить, ніби хоче,
Щоб з серця знов виходили вірші.

А я мовчу - і слухаю те серце,
Що вже від болю вип'ялось з грудей
І б'ється у шаленім ритмі скерцо,
Аби лиш нести правду між людей.

Та до людей та правда не доходить.
Або доходить - як з кривих дзеркал.
І часом вже немає сил доводить,
Що ЛЮДИ - ВСІ. Це ранить, як кинджал.

Та ми нескорені, ми, як скала, незламні -
Тож світ побачить нашу правоту.
А я колись залишусь в скромнім камні -
І ви життя збагнете марноту...



середа, 3 вересня 2014 р.

Як же я вас люблю, мої нечисленні, але такі вірні віртуальні друзі!!!
Я вас ніколи не бачила і, може, не побачу, але ваша дружба варта багато чого - це дуже могутня підтримка у надзвичайно важкий час.
Я насправді не знаю, про що писати зараз у блозі, бо нічого, крім війни, мене не зачіпає.  Хтось, як ні в чому не бувало, розповідає про літній відпочинок, про якісь дурнуваті конфєтки, естафети, проекти, в'язання шкарпеток...  не розумію... справді...
А ми молимося за мир, якого і близько не видно... і хоронимо своїх хлопців. Сльози вже всі виплакані, надія на краще ледь жевріє. Я не стидаюся в цьому признатися - зловтішайтеся, путінці,  донецько- лугандони, кримняші-зрадники. Відбувається те, чого ви й хотіли - нас знищують. Але ми не відступимося навіть ціною смерті - бо ми вільні і незламні духом. Я ніколи раніше не розуміла такого шаленого і, на перший погляд, безглуздого патріотизму свого народу, а тепер розумію - ми створені Богом вільними і інакше просто не можемо.
Я не ставлю свічку за упокій карликові і його свиті, як це роблять мільйони людей по всьому світу, бо впевнена, що це гріх, який будуть спокутувати діти. Але я знаю, що карлика чекає те, на що він заслуговує. І розв'язка вже недалеко - терпіння Боже теж не безмежне...
Більше на цю тему говорити не буду - ви добре знаєте мою точку зору.
Єдине, за чим шкодую - що моя кар'єра російського поета закінчилася, так і не розпочавшись)))
Ну що ж - на все воля Божа. Мої вірші розійшлися світом по блогах, сайтах, соц. мережах, і це найвища нагорода. Не оцінили мене видавці - ну що ж поробиш? Де ви бачили толкового поета, який би віршами заробляв на життя при житті?)))))
Та попри все я дуже щаслива: ви зі мною!

вівторок, 2 вересня 2014 р.

Дивна річ - не писала більше місяця, і нікому не було діла до мене і мого блога (за вийнятком близьких людей), а перепостила телепередачу про жахи війни - одна читачка відразу відписалася. Чому? Правда очі коле? Чи не згідна? То чому раніше не відписувалася? Дивно...

Хтось питав, де "Дневник". Відповідаю - я його закрила, бо писати, крім війни, більш немає про що, а про війну не хочу - болить дуже.

Мовою агресора і вбивці теж писати не можу. От не можу і все...
Кому незрозуміло або незручно читати блог українською, то натисніть перекладач - він справа зверху на панелі, спеціально розмістила для зручності.

Відразу випереджаю ваші запитання про те, чи буду писати російською - не знаю. Можете мене засуджувати, можете гніватися, але у своєму блозі я хазяйка.

Говорить Україна 01.09.2014 - Дети Войны: Кого мы Воспитаем?

понеділок, 1 вересня 2014 р.

Український письменник Андрій Курков пояснив, чому Росія веде війну з Україною

Український письменник Андрій Курков вважає, що Росія втратила внутрішній сенс існування і почала його шукати на чужих територіях.

Про це він написав на своїй сторінці у "Фейсбуці".

"Коли людина втрачає внутрішній сенс життя - любов, бажання досягти чогось, кимось стати, вона починає шукати зовнішній - алкоголь, наркотики, насильство. Те ж саме відбувається іноді з цілими країнами - втративши внутрішній сенс існування, вони починають шукати цей сенс на чужих територіях, приносячи нещастя і іншим, і собі. Після таких агресій з'являється новий внутрішній зміст - шукати винуватих, заліковувати і зализувати власні рани, перечікувати породжену власною агресією ненависть і недовіру до себе. На це йде в середньому 20 років. Доброї дороги, РФ!", - резюмує Курков.

Джерело http://espreso.tv/news/2014/09/01/kurkov_poyasnyv_chomu_rosiya_vede_viynu_z_ukrayinoyu