Translate

07 жовтня 2019

Химери


Химери-хмари розітнули небо
Й дощем-сльозами долі пролились.
От недолугі – думають, так треба.
Або згадали, що було колись.
                                                                        
Думки-химери розітнули мозок
І потонули в потойбічнім сні.
Попри осінній, безпросвітний морок
Вони воскреснуть знову навесні.

Химера-осінь розітнула серце
Пекучим болем глибоко в душі.
І знову туга – туги мегагерци
Як крига, скресли. Знов пишу вірші.


29 серпня 2019

Без п`ятнадцяти осінь…

Без п`ятнадцяти осінь… Чудова пора,
Намагнічена сонцем спекотним.
Знов не хоче до школи пуста дітвора,
Заколисана сном безтурботним.
Без п`ятнадцяти осінь… Коротшають дні,
Стають довшими місячні ночі.
Почуття линуть знову щемливо-складні.
Знов на мокрому місці очі.
Без п`ятнадцяти осінь… Примхлива пора,
Час спитати у неї – що ж далі?
Але сенс? Відповість, що життя то гра,
Рух вперед і лише по спіралі.
А якби був інакшим, спонтанним той рух?
Щоб вперед і щоб дух забило,
Через терни щоб дертись і гори розрух,
Щоб в кінці з головою накрило?
На той світ же ж з собою речей не візьмеш,
Тільки спогади, настрої, миті,
Почуття – лише ті, що не мають меж,
До людей, найрідніших в світі…

08 серпня 2019


Як пахне серпень маминим теплом,
Солодкими смачними пирогами!
Спасівка-яблунька шепоче під вікном.
Так це ж матуся розмовляє снами!

«Дивися, доню, бо життя – як мить,
Один раз кліпнеш – і воно позаду.
То ж постарайся після себе залишить
Щось для душі. Те, що дає розраду».

Стараюсь, мамо, от – вірші пишу,
Плету собі рядочок за рядочком.
Як люди всі, молюся і грішу.
Як мами всі, обожнюю синочків.

«Ти гарно пишеш, - мама шелестить,
Та дуже сумно, всі вірші з журбою».
Самі ж казали, що життя – то мить,
А вас роками вже нема зі мною…

11 липня 2019

Візьму я крила в ранньої зорі

Візьму я крила в ранньої зорі
Й переселюся на самий край моря.
Щоб тільки сонце бачити вгорі.
Подалі від нещасть, скорботи й горя.
Візьму з собою спогадів рядно
Й молитву щиру, що зліта до неба,
Грошей мені в тім краю все одно
В любій валюті – та не буде треба.
А спогади – це найдорожча річ,
Це те, що в серці є і не вмирає.
І на душі яка б не стала ніч –
Та спогад її тішить й зігріває.
Молитва ж – це вже просто друге Я:
Моя це сутність і моя опора.
Така ж важлива ще мені сім’я
І не сліпа Всевишньому покора.
То ж Богові я щиро помолюсь
Під ранньою зорею на край неба
І десь в світах росою загублюсь.
А ви… Ви кличте, коли буде треба)

18 січня 2019


Коли сум нишпорить по пам’яті скрижалях,
Перевертаючи уявлення про спокій,
Перед очима все життя - в деталях, 
Уживане, як коврик в передпокій.

"Уживане" не з змістом ширпотребу,
А лиш таке, що дуже попит має.
Бо всім від тебе щось-колись та треба,
І часом так, що аж дашок зриває.

Так часом хочеться послати всіх подалі
Й зануритись в розумну добру книжку.
Або щосили натиснути на педалі,
Або принишкнути тихесенько у ліжку.

Так хочеться... та хто ж тебе спитає?
На те він коврик, щоб його торкати.
Ну вже нехай, рознахабніла зграє,
Та ноги хоч не треба витирати.