І знову наш з тобою листопад
Розкрив обійми, аби рік додати.
А потім, в тусклім сяєві лампад
Зібрав докупи спогади і дати.

Ще ніби вчора в перший клас пішли,
Одягнені в коричневі сукенки,
З бантами білими, що файно підійшли
До коліняк, аж чорних від зеленки.

А згодом, якось так за роком рік,
Ми виросли, пішли на дискотеку,
Пили за школою із кришечки не сік
Й горланили щосил "сосну-смереку".

Було всього. А згадуєш таке,
Від чого десь у серці тепла хвиля
Накриє, і воно стає ламке,
І тихо плачеш, мокро, на всю силу.

Сльозами хіба змиєш ветхий пил
З старих, але безцінних фотографій.
На них нема пурпУрових вітрил,
Нам не напишуть пишних епітафій.

Ну і нехай. Зате у нас є ми.
І дружба, перевірена роками.
Отож ні "кози", ані "барани"
Ніколи вже не стануть поміж нами.

То ж ти, кумасю, шмарклі підітри,
Грудь уперед, туди ж пружні сідниці.
Нехай у спину віють нам вітри,
Бо є ще порох в тих порохівницях)))

Я хочу на небо

Я хочу на небо. Бодай політати.
Побачити землю вкраїнську згори,
Про неї по світі усім розказати,
А потім все полум'ям синім гори...

Я хочу на небо. Десь поряд з богами
Зайняти ослінчик маленький. Дурна.
Пора в твоїм віці давно уже знати,
Що ти лиш піщинка з глибокого дна.

Я хочу на небо. Торкнутися зірки,
Відчути на дотик. Чи лід? А чи жар?
Чи світить, чи блякне? Якось все без мірки.
Це щось переплутав невмілий бляхар.

Я хочу на небо. Зустрітися з тими,
Кого в різний час прийняла вже земля.
Хто десь за незримими оком дверима,
Десь там, де змінились магнітні поля.

Треба жити на повні груди,
Сторопіли щоб всі навкруги
І подумали: що ж з нею буде,
Якщо вже вона все "ги-ги-ги".

Нехай крутять побіля скроні,
Хай шепочуться вам услід.
Це від заздрості "людоворони"
Перетворюються на послід)))

Важко "каркалкам" зрозуміти,
В чому сенс і принадність життя.
Їм простіше бодай животіти,
Уповільнивши серцебиття.

В собі скажете: от розумна,
А що знаєш про сенс сама?
Хоч казати мені це сумно,
Але відповіді нема.

Кожен сам має сенс відчути,
Через прірву перевести
Свої спогади і забути
Сварки, чвари на ніц звести.

А мій сенс - це промінчик сонця,
Кольорова крапля роси.
Рідні поряд - як світло в віконці.
Щось ще треба? Як треба - проси...