Я хочу на небо

Я хочу на небо. Бодай політати.
Побачити землю вкраїнську згори,
Про неї по світі усім розказати,
А потім все полум'ям синім гори...

Я хочу на небо. Десь поряд з богами
Зайняти ослінчик маленький. Дурна.
Пора в твоїм віці давно уже знати,
Що ти лиш піщинка з глибокого дна.

Я хочу на небо. Торкнутися зірки,
Відчути на дотик. Чи лід? А чи жар?
Чи світить, чи блякне? Якось все без мірки.
Це щось переплутав невмілий бляхар.

Я хочу на небо. Зустрітися з тими,
Кого в різний час прийняла вже земля.
Хто десь за незримими оком дверима,
Десь там, де змінились магнітні поля.

Треба жити на повні груди,
Сторопіли щоб всі навкруги
І подумали: що ж з нею буде,
Якщо вже вона все "ги-ги-ги".

Нехай крутять побіля скроні,
Хай шепочуться вам услід.
Це від заздрості "людоворони"
Перетворюються на послід)))

Важко "каркалкам" зрозуміти,
В чому сенс і принадність життя.
Їм простіше бодай животіти,
Уповільнивши серцебиття.

В собі скажете: от розумна,
А що знаєш про сенс сама?
Хоч казати мені це сумно,
Але відповіді нема.

Кожен сам має сенс відчути,
Через прірву перевести
Свої спогади і забути
Сварки, чвари на ніц звести.

А мій сенс - це промінчик сонця,
Кольорова крапля роси.
Рідні поряд - як світло в віконці.
Щось ще треба? Як треба - проси...

Десь в закамарках сонного буття

Десь в закамарках сонного буття,

Серед  руїн сердечних і печалей

Хапаємось за ниточку життя,

Не вдаючись до істини деталей.

Десь там, у підсвідомості думок

Свою ж брехню сприймаємо за даність,

Не визнаємо власних помилок,

Підкреслюючи псевдоідеальність.

Десь там, у різнобарвнім вирі мрій

Ми всі зірки, принцеси, мільйонери,

Але у скриньці витертій, старій

Все тулимо побляклі ефемери.

Бо це багатство – справжнє, без ціни,

Без строку давності і млявих застережень.

Торкається сердечної струни,

І жити хочеться – без всяких упереджень.