24 квітня 2018

Треба жити на повні груди,
Сторопіли щоб всі навкруги
І подумали: що ж з нею буде,
Якщо вже вона все "ги-ги-ги".

Нехай крутять побіля скроні,
Хай шепочуться вам услід.
Це від заздрості "людоворони"
Перетворюються на послід)))

Важко "каркалкам" зрозуміти,
В чому сенс і принадність життя.
Їм простіше бодай животіти,
Уповільнивши серцебиття.

В собі скажете: от розумна,
А що знаєш про сенс сама?
Хоч казати мені це сумно,
Але відповіді нема.

Кожен сам має сенс відчути,
Через прірву перевести
Свої спогади і забути
Сварки, чвари на ніц звести.

А мій сенс - це промінчик сонця,
Кольорова крапля роси.
Рідні поряд - як світло в віконці.
Щось ще треба? Як треба - проси...


12 квітня 2018

Десь в закамарках сонного буття


Десь в закамарках сонного буття,
Серед  руїн сердечних і печалей
Хапаємось за ниточку життя,
Не вдаючись до істини деталей.

Десь там, у підсвідомості думок
Свою ж брехню сприймаємо за даність,
Не визнаємо власних помилок,
Підкреслюючи псевдоідеальність.

Десь там, у різнобарвнім вирі мрій
Ми всі зірки, принцеси, мільйонери,
Але у скриньці витертій, старій
Все тулимо побляклі ефемери.

Бо це багатство – справжнє, без ціни,
Без строку давності і млявих застережень.
Торкається сердечної струни,
І жити хочеться – без всяких упереджень.