Просто квіти

Різні люди п`ють різну каву

Різні люди п`ють різну каву

Й залишають свій післясмак.
Хтось божественний, хтось – отраву.
Так цікаво… Як зодіак…

Я міцну п`ю й щоб півгорнятя,
Й щоб крутий гіркий кип`яток.
Скільки вип`ю?.. Та без поняття,
Щоби тиск не скакав до зірок.

В нас є вираз «прийди на каву».
Що він значить? Ніхто не зна.
Часом дуже самій цікаво:
Голубці то чи келих вина?

Незбагненні ми, українці,
Незбагненніші ще – дівоньки.
Сидимо собі по краплинці –
Під очима ж уранці – баньки.

То все жарти. Якщо серйозно :
Кава - лакмусу папірець.
Зразу ж виявить віртуозно,
Хто є друг, хто – брехні взірець.

То ж не пийте ви з ким попало
Богом вигаданий напій.
Потім вийняти важко жало
З вщент зруйнованих трунком мрій.

 

Старі листи

Старі листи – чиїсь німі життя,

Навіки закарбовані в папері.

Двозначні  викликають почуття ,

Ніби в минуле відкриваєш двері.

Пожовклі, вщент зачитані листки,

Чийсь просто день, а може – таємниця,

Що рясно проступає крізь рядки,

Та з плином часу - в мороку в`язниці.

Так шкода, що не пишемо листи,

Що перейшли на лайки і на смайли.

Що розповіді – це якісь пости,

А все життя розкладене у файли.

Старі листи – чиїсь німі життя,

Що увібрали запах, сльози, дотик

Людей, що відійшли у небуття,

А нам лишили пам`яті наркотик…

Господь нам видав тіло напрокат

Господь нам видав тіло напрокат,

Вселивши в нього вічну грішну душу.

Тож я собі суддя і адвокат.

І вибрати між пеклом й раєм мушу.

Ні, вибір той направить лише Бог,

Та мушу знати, по якій дорозі,

Крізь які гірки злетів-перемог

Чи темну прірву стану на порозі.

З роками усвідомлюєш весь шлейф

Густих гріхів, що тягнуть геть донизу,

Лихих думок, що залягають в дрейф,

Як лиш відчують свого «жанру» кризу.

З роками розумієш – не дано

Змінити ні минуле, ні майбутнє,

Але є шанс не гепнутись на дно

Й зробити у житті іще щось  путнє.

Давайте не тягнутись до зірок,

Вони холодні і вони не плачуть.

Про милосердя ми затямимо урок:

Роби добро – і небеса віддячать.

П.С. Роби добро – і втікай

Заварю собі кави міцної

Заварю собі кави міцної,

Візьму в руки затишне горня

Й зі смаком її нотки гіркої

Напростую думки навмання.

Про повітря ранкове і чисте,

Що смакує в відкрите вікно.

Про вишневе задумане листя,

Шелестить щось тихенько воно.

Про духмяні насичені квіти,

Веселково-казковий розмай.

А що в серці? Дорослі вже діти

Й жага жити, що б`є через край.

Ми всі у черзі відійти за обрії

Ми всі у черзі відійти за обрії,

До сяючих незвіданих зірок.

І кожен з нас для Господа є обраним,

А відстань в інший вимір – лише крок.

Ми всі у черзі – з сповитку до фінішу,

І черга ця – невидимий ланцюг.

І переступимо межу, найвірогідніше,

Наповнивши духовним свій бордюг.

Не знаєм, хто за нами й хто попереду,

Й коли переступити нам дано. 

У літній дощ чи у морозну середу,

Чи коли сонечко заграє у вікно.