Ми всі у черзі відійти за обрії,
До сяючих незвіданих зірок.
І кожен з нас для Господа є обраним,
А відстань в інший вимір – лише крок.
Ми всі у черзі – з сповитку до фінішу,
І черга ця – невидимий ланцюг.
І переступимо межу, найвірогідніше,
Наповнивши духовним свій бордюг.
Не знаєм, хто за нами й хто попереду,
Й коли переступити нам дано.
У літній дощ чи у морозну середу,
Чи коли сонечко заграє у вікно.
