Згадалось, як колись вчителювала,
Недовго зовсім, із десяток літ.
Один лиш клас під керівництвом мала,
Та лишив в серці неповторний слід.
Такі всі різні і такі чудові
Були мої маленькі дітлахи.
Десь неслухняні, часом гонорові,
Але без хитромудрої пихи.
Вже моїм класним діткам ледь за
тридцять,
Маляток вже виховують самі,
Та їхня усмішка і досі мені сниться
На тлі вікон, що дотепер німі.
Любила всіх однаково, любов`ю
Не материнською, бо мама – то святе.
Своєю, іншою, тендітною до болю,
Так, як зуміла – діло ж непросте.
Тепер це знаю. Крізь десятки років
Солодка ноша ця і досі у душі.
І буде там. Я думаю, допоки
Ще серце б`ється, вічний наш рушій.
