І знову наш з тобою листопад
Розкрив обійми, аби рік додати.
А потім, в тусклім сяєві лампад
Зібрав докупи спогади і дати.

Ще ніби вчора в перший клас пішли,
Одягнені в коричневі сукенки,
З бантами білими, що файно підійшли
До коліняк, аж чорних від зеленки.

А згодом, якось так за роком рік,
Ми виросли, пішли на дискотеку,
Пили за школою із кришечки не сік
Й горланили щосил "сосну-смереку".

Було всього. А згадуєш таке,
Від чого десь у серці тепла хвиля
Накриє, і воно стає ламке,
І тихо плачеш, мокро, на всю силу.

Сльозами хіба змиєш ветхий пил
З старих, але безцінних фотографій.
На них нема пурпУрових вітрил,
Нам не напишуть пишних епітафій.

Ну і нехай. Зате у нас є ми.
І дружба, перевірена роками.
Отож ні "кози", ані "барани"
Ніколи вже не стануть поміж нами.

То ж ти, кумасю, шмарклі підітри,
Грудь уперед, туди ж пружні сідниці.
Нехай у спину віють нам вітри,
Бо є ще порох в тих порохівницях)))