18 січня 2019


Коли сум нишпорить по пам’яті скрижалях,
Перевертаючи уявлення про спокій,
Перед очима все життя - в деталях, 
Уживане, як коврик в передпокій.

"Уживане" не з змістом ширпотребу,
А лиш таке, що дуже попит має.
Бо всім від тебе щось-колись та треба,
І часом так, що аж дашок зриває.

Так часом хочеться послати всіх подалі
Й зануритись в розумну добру книжку.
Або щосили натиснути на педалі,
Або принишкнути тихесенько у ліжку.

Так хочеться... та хто ж тебе спитає?
На те він коврик, щоб його торкати.
Ну вже нехай, рознахабніла зграє,
Та ноги хоч не треба витирати.