Господь нам видав тіло напрокат,
Вселивши в нього вічну грішну душу.
Тож я собі суддя і адвокат.
І вибрати між пеклом й раєм мушу.
Ні, вибір той направить лише Бог,
Та мушу знати, по якій дорозі,
Крізь які гірки злетів-перемог
Чи темну прірву стану на порозі.
З роками усвідомлюєш весь шлейф
Густих гріхів, що тягнуть геть донизу,
Лихих думок, що залягають в дрейф,
Як лиш відчують свого «жанру» кризу.
З роками
розумієш – не дано
Змінити ні
минуле, ні майбутнє,
Але є шанс не гепнутись
на дно
Й зробити у
житті іще щось путнє.
Давайте не
тягнутись до зірок,
Вони холодні і
вони не плачуть.
Про милосердя ми
затямимо урок:
Роби добро – і
небеса віддячать.
П.С. Роби добро
– і втікай
