Треба жити на повні груди,
Сторопіли щоб всі навкруги
І подумали: що ж з нею буде,
Якщо вже вона все "ги-ги-ги".

Нехай крутять побіля скроні,
Хай шепочуться вам услід.
Це від заздрості "людоворони"
Перетворюються на послід)))

Важко "каркалкам" зрозуміти,
В чому сенс і принадність життя.
Їм простіше бодай животіти,
Уповільнивши серцебиття.

В собі скажете: от розумна,
А що знаєш про сенс сама?
Хоч казати мені це сумно,
Але відповіді нема.

Кожен сам має сенс відчути,
Через прірву перевести
Свої спогади і забути
Сварки, чвари на ніц звести.

А мій сенс - це промінчик сонця,
Кольорова крапля роси.
Рідні поряд - як світло в віконці.
Щось ще треба? Як треба - проси...