Духм'яна осінь подихом лоскоче
Зболілі струни хворої душі.
Повітря свіже котить, ніби хоче,
Щоб з серця знов виходили вірші.
А я мовчу - і слухаю те серце,
Що вже від болю вип'ялось з грудей
І б'ється у шаленім ритмі скерцо,
Аби лиш нести правду між людей.
Та до людей та правда не доходить.
Або доходить - як з кривих дзеркал.
І часом вже немає сил доводить,
Що ЛЮДИ - ВСІ. Це ранить, як кинджал.
Та ми нескорені, ми, як скала, незламні -
Тож світ побачить нашу правоту.
А я колись залишусь в скромнім камні -
І ви життя збагнете марноту...
Зболілі струни хворої душі.
Повітря свіже котить, ніби хоче,
Щоб з серця знов виходили вірші.
А я мовчу - і слухаю те серце,
Що вже від болю вип'ялось з грудей
І б'ється у шаленім ритмі скерцо,
Аби лиш нести правду між людей.
Та до людей та правда не доходить.
Або доходить - як з кривих дзеркал.
І часом вже немає сил доводить,
Що ЛЮДИ - ВСІ. Це ранить, як кинджал.
Та ми нескорені, ми, як скала, незламні -
Тож світ побачить нашу правоту.
А я колись залишусь в скромнім камні -
І ви життя збагнете марноту...
Ні-ні-ні! Ніякої марноти життя. Життя це щось чудове, алеж ні в якому разі не марне.
ВідповістиВидалитиНе будемо марнувати, гаразд)))
Видалити