Як же я вас люблю, мої нечисленні, але такі вірні віртуальні друзі!!!
Я вас ніколи не бачила і, може, не побачу, але ваша дружба варта багато чого - це дуже могутня підтримка у надзвичайно важкий час.
Я насправді не знаю, про що писати зараз у блозі, бо нічого, крім війни, мене не зачіпає. Хтось, як ні в чому не бувало, розповідає про літній відпочинок, про якісь дурнуваті конфєтки, естафети, проекти, в'язання шкарпеток... не розумію... справді...
А ми молимося за мир, якого і близько не видно... і хоронимо своїх хлопців. Сльози вже всі виплакані, надія на краще ледь жевріє. Я не стидаюся в цьому признатися - зловтішайтеся, путінці, донецько- лугандони, кримняші-зрадники. Відбувається те, чого ви й хотіли - нас знищують. Але ми не відступимося навіть ціною смерті - бо ми вільні і незламні духом. Я ніколи раніше не розуміла такого шаленого і, на перший погляд, безглуздого патріотизму свого народу, а тепер розумію - ми створені Богом вільними і інакше просто не можемо.
Я не ставлю свічку за упокій карликові і його свиті, як це роблять мільйони людей по всьому світу, бо впевнена, що це гріх, який будуть спокутувати діти. Але я знаю, що карлика чекає те, на що він заслуговує. І розв'язка вже недалеко - терпіння Боже теж не безмежне...
Більше на цю тему говорити не буду - ви добре знаєте мою точку зору.
Єдине, за чим шкодую - що моя кар'єра російського поета закінчилася, так і не розпочавшись)))
Ну що ж - на все воля Божа. Мої вірші розійшлися світом по блогах, сайтах, соц. мережах, і це найвища нагорода. Не оцінили мене видавці - ну що ж поробиш? Де ви бачили толкового поета, який би віршами заробляв на життя при житті?)))))
Та попри все я дуже щаслива: ви зі мною!
Я вас ніколи не бачила і, може, не побачу, але ваша дружба варта багато чого - це дуже могутня підтримка у надзвичайно важкий час.
Я насправді не знаю, про що писати зараз у блозі, бо нічого, крім війни, мене не зачіпає. Хтось, як ні в чому не бувало, розповідає про літній відпочинок, про якісь дурнуваті конфєтки, естафети, проекти, в'язання шкарпеток... не розумію... справді...
А ми молимося за мир, якого і близько не видно... і хоронимо своїх хлопців. Сльози вже всі виплакані, надія на краще ледь жевріє. Я не стидаюся в цьому признатися - зловтішайтеся, путінці, донецько- лугандони, кримняші-зрадники. Відбувається те, чого ви й хотіли - нас знищують. Але ми не відступимося навіть ціною смерті - бо ми вільні і незламні духом. Я ніколи раніше не розуміла такого шаленого і, на перший погляд, безглуздого патріотизму свого народу, а тепер розумію - ми створені Богом вільними і інакше просто не можемо.
Я не ставлю свічку за упокій карликові і його свиті, як це роблять мільйони людей по всьому світу, бо впевнена, що це гріх, який будуть спокутувати діти. Але я знаю, що карлика чекає те, на що він заслуговує. І розв'язка вже недалеко - терпіння Боже теж не безмежне...
Більше на цю тему говорити не буду - ви добре знаєте мою точку зору.
Єдине, за чим шкодую - що моя кар'єра російського поета закінчилася, так і не розпочавшись)))
Ну що ж - на все воля Божа. Мої вірші розійшлися світом по блогах, сайтах, соц. мережах, і це найвища нагорода. Не оцінили мене видавці - ну що ж поробиш? Де ви бачили толкового поета, який би віршами заробляв на життя при житті?)))))
Та попри все я дуже щаслива: ви зі мною!
Так и будет.
ВідповістиВидалитиОбов'язково буде! Знаєш, ми стали набагато вразливіші, але водночас набагато сильніші і згуртованіші. Можу з гордістю підтвердити: ми є народ, якого правди сила ніким звойована ще не була! Золоті слова!
ВідповістиВидалитиТанюш, мені теж важко зосередитися на чомусь, крім подій в Україні, і мені теж це дуже болить. Але я стараюсь відволікатися - іноді навіть на читання блогів з відстороненими темами. Може, це я тікаю в ілюзію, що все залишаєтьсмя так, як було - хто-зна... Важко дуже. Але я на 100 відсотків впевнена, що карлик здохне і мільони людей зітхнуть з полегшенням. Все буде добре, бо зло завжди повинно бути покарано, а правда переможе. Слава Україні!
ВідповістиВидалитиВажко дуже... ти помітила, що найбільш вживані у нас слова: сум, горе, смерть, сльози і т. д. Найбільше за все я хочу прокинутись зранку і усвідомити, що у нас мир
ВидалитиЯ теж цього дуже чекаю. Вірю, що так і буде!
ВидалитиОбов*язково буде !!!!
ВидалитиТа хто б у тому сумнівався!
ВидалитиВіримо!!!!!!
ВидалитиМир это самое важное сейчас для Украины!
ВідповістиВидалититак, саме важливе!!!
ВидалитиЯ, також, не ставлю свічки за упокій карлика....
ВідповістиВидалитиМолю Бога за наших воїнів
Таню, чому він нас не чує?(((
ВидалитиТаня, я вчера прочитала твой предыдущий пост. Сразу и не сообразила про переводчик, а потом увидела его. И думала про тебя. Думала, вот какая эта жизнь шаткая. Писала ты стихи, роман Подруги, Найти Себя в Безумнот Мире. Открыла блог-дневник. И все в один миг рухнуло. И пришло большое горе в твою страну. Как все-таки многое в этой жизни несправедливо и жестоко. Что я могу сказать. Я буду тебя читать. Я буду тебя ждать. Я с тобой. Ты береги там своих! Вот это сейчас для вас главное. А я за вас здесь буду молиться и просить у Него мир.
ВідповістиВидалитиСпасибо, Каечка!
ВидалитиТак хорошо, что ты сейчас регулярно пишешь - я впитываю твои посты и заряжаюсь позитивом! Хоть и не комментирую, но знай - я рядом. Как привидение)))
Таня, я понимаю твое негодование. Люди все разные, кто-то хочет творить невзирая ни на что. И война и смерть их не остановит. Это видимо у них такая защитная реакция.
ВідповістиВидалитиПиши украинские вирши -- у тебя они выходят прекрасно! Не замолкай, ты очень талантливая.
Спасибо, Оксанка, за добрые слова! Думаю, что в будущем буду писать и на русском, но сейчас просто не могу!
ВидалитиВсё будет хорошо! Ты же знаешь, что сейчас весь цивилизованный мир помогает Украине каждый по-своему. Потому что вот это чувство свободы, про которое ты пишешь, очень свежо в украинском народе именно сейчас. А для цивилизованного мира это сегодня экзамен на действительность демократических ценностей и свобод. Некоторые упрекают людей, которые живут, скажем, в Киеве, за то, что они мол во время войны гуляют в парках, пьют кофе в кафешках или отдыхают на пляже. А я так не считаю. Потому что тотальная депрессия украинцев это один из пунктов плана карлика. Не думаю, что нужно доставлять ему такое удовольствие.
ВідповістиВидалитиТак, цивілізований світ з нами... подумки... Знаєш, як в нас кажуть? Йшов 7-ий рік стурбованості ЄС і Америки проблемами України.
ВидалитиА тотальної депресії в нас немає і не може бути - ми ж позитивна і весела нація.
Знаєш, як наші люди відреагували на скачки валют? Хто не скаче, той москаль.
Я впевнена, що наш дух ніхто і ніколи не переможе, хіба смерть. А карлик скоро захлинеться від нашої крові. Шкода тільки, якщо захлинеться і Росія(((
Про 7-ой год озабоченности: люди в Украине на столько замучены тем образом жизни, который был при Януке, что они давно уже мыслят не на реальном уровне, на уровне своих желаний. Ни вход Украины в ЕС, ни военная помощь, ни активное участвие в конфликте, ни войска НАТО в Украине - ничего этого никогда никем не планировалось и ничего этого в ближайшее время не будет, это всё просто желание украинского народа. Таня, это по большому счёту тот урок, который проходит каждый человек, оказавшийся на Западе: никто ничего не подарит и просто так не даст - всего надо добиться самому, своими силами. Просто этот урок сейчас проходит вся Украина, миллионы людей там живущих. Я этот урок прошла в единичном порядке, и не жалею, что мне это перепало на мою судьбу, я сейчас не бедный братишка, а на том уровне на котором хочу жить.
ВидалитиМы уже поняли, что кроме себя больше не на кого надеяться(((
ВидалитиМоя сестра всегда, если я начинаю о чём-то негативном, говорит, что не притягивай к себе такие мысли - мысли материальны. Хочешь мира - думай о мире. Поэтому всеми силами надо думать о мире, а не о войне.
ВідповістиВидалитиБудем думать о мире!
ВидалитиЕхать ли в отпуск? Этот вопрос терзал нас три месяца, то есть от дня покупки билетов до дня отъезда. Десять раз мы, глядя на обстановку, решали плюнуть на билеты и не ехать, потом решали, что поедем, ведь неизвестно, что дальше. Мы люди далеко неравнодушные, в сторонке не стоим. Занимаемся сбором средств, покупкой и отправкой бронежилетов, обмундирования, термобелья, обуви, продуктов. Все время на нервах. Когда бойцы-отпускники хотят встретится, чтобы просто пожать руку со словами "спасибо, без вас мы ничто", мне хочется рыдать, потому что все наоборот. Я к чему веду. Нужно ли чувствовать себя виноватым по поводу отпуска? Нет. Мы все просто люди. Живые люди, на грани срыва. И если ты просто страдаешь, и плачешь, и терзаешь себя - ты ничем не поможешь делу. А для пользы дела нужно, как минимум, быть живым и желательно здоровым.
ВідповістиВидалити