Почекун

Вчора вперше почула цікаве слово - почекун (подождун?)
Дуже сподобалося, тож вирішила дізнатися його історію.
Ось що пише Вікіпедія:

Ждун, або Почекун, (офіційна назва — Homunculus loxodontus, від слів «гомункул» та «loxodonta», рос. Ждун, біл.Пачакун) — скульптура нідерландської художниці Маргріт ван Бріфорт, створена 2016 року для Лейденського університету(Нідерланди). Встановлена перед дитячою лікарнею в Лейдені.

20 років без найріднішої

Сумую, мамо. Так без вас сумую.
Щемливий спомин в серці бережу.
Десь серед вітру рідний голос чую,
А на душі знов тонни вантажу.

Ой, мамо, мамо! Як вас не хватає,
Усмішки теплої на щирому лиці.
Коли зустрінемось - ніхто не знає.
І де існує шлях у світ мерців?

Якби ж то знати й тихо зазирнути.
Хоча б на мить, на декілька хвилин,
До рук, матусю, ваших доторкнутись -
Та й хай пливе собі той часоплин.

Вас бачу в снах щасливу серед квітів,
Як у житті. Любов передали
Мені навік до того розмаїття,
До хризантем - а потім відійшли.

Тихенько так, як квітка відцвітає -
Вже помирає, та лишає слід.
Милує око, та ніхто не знає,
Як серце перетворюється в лід.

Матуся й осінь - два моїх начала,
Два, що тримають ще мене, крила.
Та що це я? Мовчала? Чи кричала?
Не знаю вже. В реальність побрела.

К предтече осени

Осенью мысли приходят унылые
Только тогда, когда нытик ты сам.
Ищешь себе оправдания хилые,
Грусть распихав по чужим адресам.

То тебе солнце зашло вдруг за облако,
То не в ту сторону ветер подул.
Ну а ты сам соответсвуешь облику
Вестника осени. Или уснул?

Расшевелись, зажурчи тёплым дождиком,
Жёлтым листом на плечо упади.
Стань чужой жизни несмелым художником
И для себя в ней местечко найди.

Про буденне

За останній рік вже і бажання з'явилося писати, а не вистачало часу, бо набралася я усіляких робіт, як собака бліх: на основній роботі цілий "офісний" день, ведення місцевого сайту новин, замовні статті місцевого "розливу" - і це тільки те, за що файні гроші платять.

Вже доходило до того, що прокидалася зранку і не відразу могла зрозуміти: де я? хто я?

З вересня розвантажилася: всі гроші однаково не заробиш. Планувала і домашню роботу "зменшити" - менше закруток, але тут вийшло якраз навпаки - льох запакований по саме нікуди, і це ще не кінець)

В суботу їздили по гриби. Ви можете уявити собі поліський осінній ліс? Ні, не можете. А я не можу його описати, бо це рай на землі. Намилувалися красою осінньої природи, надихалися чистющим повітрям і ще й вагон грибів назбирали.

Два дні я з грибами "працювала", вчора пізно ввечері закінчила останній процес - закрила солянку. Вийшла така смачнюча, що мушу поділитися з вами рецептом.

Солянка с грибами и капустой:

Капуста белокочанная— 5 кг

Лук репчатый— 1 кг

Грибы(вареные) — 3 л

Соус(томатный любой) — 500 мл

Перец болгарский— 10 шт

Морковь— 1 кг

Сахар— 200 г

Соль— 125 г

Масло подсолнечное— 500 мл

Лист лавровый— 10 шт

Уксусная эссенция(70%) — 1 ст. л.

Вода— 22 ст. л.

Источник: http://www.povarenok.ru/recipes/show/95772/

Детали - на сайте-источнике, единственное - я не добавляла перец, чтобы не перебивать вкус грибов.

Что такое счастье?

Что такое счастье? Это осень,
Листьев шёпот тихий под ногами.
Песнь цикад раскосыми ночами.
Да, ребята, счастье - это осень.

Что такое счастье? Это осень
Желтым светом вымывшая окна.
Даже звезды рядом с нею блёкнут.
Да, ребята, счастье - это осень.

Что такое счастье? Это осень,
Скуку замесившая дождями
В тесто где-то там под фонарями.
Да, ребята, счастье - это осень.

Что такое счастье? Это осень -
Нежный тихой старости предвестник.
Но не бойтесь - ей не интересны
Вы пока, ведь осень - просто осень.

Осінній дарунок

Стара павучиха онукам на втіху
Мереживо сиве старанно плете.
Вже ноги болять, ледь вилазить під стріху,
Та правило знає вона золоте -
Як осінь приходить - зібратися треба,
Думки всі свої привести до ладу,
А потім з проханням звернутись до неба,
Щоб згодом воно відвернуло біду.
Щоб мертва зима не лякала морозом,
Пронизливим вітром не гнала журбу,
Щоб всенькі істоти жили симбіозом,
Пірнувши без слів в кольорову юрбу.

Стара павучиха плете візерунок,
Ховаючи сльози в усмішці гіркій,
Своїм онучатам останній дарунок.
Осінній дарунок на грані крихкій.


П.С.
Одна щира подруга запитала, як я можу знову писати.
Дуже просто - обтрусилась від негативу і пішла далі))))))
Причому писатиму українською і російською - як на душу ляже. 

С Днем ангела, Наташки!

Если у вас есть Наташка -
Жизнь удалась - пей до дна.
Кофе как крепкого чашку -
Если у вас, если у вас,
Если у вас она есть.
Конечно, есть.

Если у вас есть Наташка -
В оба смотри, не зевай.
Последнюю стянет рубашку -
Если у вас, если у вас,
Если у вас она есть.
Может быть, есть.

Если у вас есть Наташка -
Удачу с собой приведет.
Вытрет слезинки с мордашки.
Если у вас, если у вас,
Если у вас они есть.
Иногда есть.

Оркестр гремит басами,

Трубач выдувает медь.

Думайте сами, решайте сами -

Иметь или не иметь.

У мене є чотири Наташки: три такі чудні, як я, і одна нормальна.

Я щаслива людина!

Йду ставити чайник, бо одна Наташка вже наближається)

І чому сьогодні все таке понуре?

Сьогодні понурий день і понурі люди.

Чи то осінній дощ на них після спеки так вплинув?

Всім все не те і все не так.

Я спостерігаю зі сторони - на мене їх настрій не впливає, бо я мудра жінка і давно вирішила не марнувати дорогоцінні хвилини життя на негатив.

Прийшла одна жінка, молода, а сумна така.

- В чому справа?  - питаю.
- А, нудно, всі дні однакові, - відповідає.

Намагаюсь її розвеселити:
- Ну де ж однакові? Сьогодні четвер, а вчора була середа, сьогодні вітряно, а вчора було тихо, сьогодні ви прийшли до мене, а вчора не приходили...

Мовчки дивиться на мене. Не до жартів.

Після таких ...надцяти відвідувачів голова кругом. Бути психологом в мої обов'язки не входить, а доводиться. На скільки мене хватить?

Ще одна жінка подивилася на мій телевізор (дивитися телевізор в мої обов'язки  входить) і каже:

- Чого в тебе телевізор так погано показує?
- Це не телевізор,  - кажу, - це серіал такий похмурий.
- То нащо дивишся?

А й справді...

... І чому сьогодні все таке понуре?

Початок

Блогу вже 7 (сім!) років, а я вирішила почати все спочатку.

Поміняла "фейс", поставила "чистий" глобус, перейшла на безкоштовний домен, опис блогу змінила - щоденник майже півстолітньої, і хочу, щоб опис цей відповідав змісту написаного.

Осінь - і я народжуюся знову, виповзаю зі свого кокона і повільно, але впевнено перетворююся на метелика. Гарнюсінького)

Буду писати для себе і для світу - хочете читайте, а не хочете - не читайте.

Блог - це мій формат, бо головне для мене - слово.

Отак коротенько, і - пісня під настрій:

А от і осінь...

А от і осінь...
Люба жовта осінь.
В перуці мідній
І в модернових стрічках.
Грайлива зранку і в пору обідню.
Люблю тебе, що аж зриває дах)))