Дотерпимо

Давно не писала про війну. Не тому, що вона закінчилася. Не тому, що мої погляди на путіноїдів, донецько-лугандонів і намкришів змінилися. Ні.
Просто набралася терпіння, щоб чекати. Це наша ментальна риса - чекати і терпіти. Не завжди позитивна, не завжди себе виправдовує. На жаль.
Якби ми були такі, як нас описує вата, - кровожерливі бандерівці, то давно б вже все закінчилося і назавжди. Але ми чекаємо. Пам'ятаєте слова гімну: згинуть наші вороженьки, як роса на сонці? Ви ще десь бачили таке відношення до "вороженьків"? 
Росіяни лізуть в Сирію, але не розуміють, що то не Україна. І сирійці - то не "кровожерливі бандерівці", які моляться за мир, захищають свою землю, але на чужу не лізуть. 
Сирійці - інші, вони чекати не будуть. Вони просто зроблять Росії 11 вересня. І кого тоді буде звинувачувати тупа вата? Шкода нормальних людей.

Та розкажу свою "ватну" історію. Однокласниця моєї сестри не приїздила до старенької матері два роки з Пітера, бо боялася бандерівців (вона сама прожила з нами пліч-о-пліч двадцять років). У цьому році мати дуже захворіла, і донька мусила приїхати. Вчора прийшла до мене на роботу на каву. Я стала розпитувати, як їй тут, чи не страшно. Вона сміється, каже, яка ж дурна була і вірила пропаганді по телевізору. Питаю: що ж тебе найбільше налякало? Каже: бачила по телевізору, як в українських школах ще з початкових класів навчають дітей вбивати росіян. Начебто кожний урок починається скандуванням "убей русского".  
Дурня та й годі. Але якщо нормальна людина, яка народилась і виросла на Західній Україні, так реагує на пропаганду, то що про російську вату десь із  глибинки можна говорити?
Дуже гірко від цього всього. Але вірю, що чекати вже недовго залишилося - ну повинні ж у людей проявитися хоч якісь ознаки розуму, логіки, здорового глузду?
А ще я на день народження загадала собі подарунок - щоб настав мир. Відчуваю, що так і буде. Досі інтуїція мене не підводила. То ж ще трошки. Ще менше місяця. Дотерпимо.