Мои стихи на родном языке

Грає вітер сумну мелодію,

Тихо струни перебирає.

Дивовижну виводить рапсодію,

В світі рівних якій немає.

А берізка зі смутком слухає,

Похиливши додолу віти,

Непомітно гірку сльозу здмухує

На великі барвисті квіти.

Вона вперше кохання пізнала,

Серце рвалось, хотілось злетіти,

Але навіть собі не призналась,

Що любов її вічна – то вітер.

На взаємність надії не мала,

Бо обранець – безмежний і вільний,

А вона лиш на місці стояла:

Хіба буде довіку їй вірний?

Їм ніколи не стати парою,

В височінь небес не злетіти

І теплом сердець закоханих

Один одного не зігріти.

Грає вітер сумну мелодію,

Тихо струни перебирає,

Він кохає свою берізоньку,

Та вона ще про це не знає.